СТРАТЕГІЧНИЙ ПЛАН РОЗВИТКУ
Державної наукової установи
"Книжкова палата України імені Івана Федорова"
на 2007—2011 роки
Метою Стратегічного плану розвитку Державної наукової установи "Книжкова палата України імені Івана Федорова" на 2007—2011 рр. є вирішення її головних завдань відповідно до напрямів наукових досліджень, розвиток електронного інформаційного обслуговування, розроблення і реалізація проекту "Документальна пам’ять України", поповнення і збереження Державного архіву друку, забезпечення функціонування Книжкової палати України як міжгалузевого науково-інформаційного і бібліографічного центру.
Стратегічний план вміщує розділи: наукові дослідження і підготовка кадрів; розвиток матеріально-технічної бази; проектування й будівництво нового книгосховища; переведення видань на електронні носії та організація обслуговування електронними документами; розвиток міжгалузевого науково-інформаційного і бібліографічного центру.
Розділ І. Наукові дослідження і підготовка кадрів
1. Науково-дослідна робота
Наукові дослідження Книжкової палати України виконуються за розділом бюджетної програми: "Прикладні розробки у сфері засобів масової інформації, книговидавничої справи та інформаційно-бібліографічної діяльності" і проводяться за наступними напрямами:
Напрям перший — Сучасний стан і тенденції розвитку видавничої справи в Україні.
Наукові дослідження за цим напрямом здійснюються з метою отримання аналітично-статистичних даних про випуск видань, що характеризують видавничу сферу України, проведення багатоаспектного аналізу стану, динаміки й тенденцій розвитку сучасної книжкової справи в Україні для реалізації державної політики в галузі книговидання.
Напрям другий — Інформаційно-бібліографічні ресурси державної бібліографії — складова національного інформаційного фонду України.
Метою наукових досліджень за цим напрямом є створення національних електронних бібліографічних ресурсів України.
Оперативне інформування суспільства про сучасні та ретроспективні видання України є основною функцією державної бібліографії. Найоперативнішим засобом є інформування з використанням електронних ресурсів. Їхніми основними перевагами є можливість здійснення пошуку за будь-яким реквізитом, що входить до складу бібліографічного опису, та використання для створення друкованих бібліографічних видань.
Сумісність електронних бібліографічних ресурсів, створених Книжковою палатою України, з електронними ресурсами провідних світових інформаційних центрів забезпечується використанням програмного забезпечення, що підтримує Міжнародний протокол обміну бібліографічною інформацією (Z39.50), Міжнародної системи стандартної нумерації книг та нотних видань (ISBN та ISMN), Міжнародної системи класифікації видань ― Універсальної десяткової класифікації (УДК), над розробленням та актуалізацією україномовної версії якої Книжкова палата України працює з 2000 року.
Напрям третій — Нормативне, методичне та довідково-інформаційне забезпечення видавничої справи.
Метою наукових досліджень за цим напрямом є забезпечення видавничої та суміжних галузей норматив, методичними, аналітичними та інформаційними матеріалами, зокрема національними стандартами у галузі видавничої і бібліотечної справи.
Відповідно до напрямів наукових досліджень Книжкова палата України щороку визначає теми наукових досліджень, які затверджуються на Колегії Держкомтелерадіо України.
2. Підготовка кадрів вищої кваліфікації
Проведення наукових досліджень дає можливість постійно підвищувати кваліфікацію виконавців і захищати дисертаційні роботи зі спеціальності 27.00.03 — Книгознавство, бібліотекознавство, бібліографознавство в галузі історичних наук та соціальних комунікацій. Планується підготувати сім дисертаційних робіт і захистити чотири дисертації.
Розділ ІІ. Розвиток матеріально-технічної бази
Важливе значення для подальшого розвитку національної інформаційної політики має удосконалення роботи Книжкової палати України, її технічне переоснащення.
1. Технічне переоснащення локальної комп’ютерної мережі (ЛКМ)
Технічне переоснащення ЛКМ — це комплекс заходів на основі впровадження передових технологій, модернізації й заміни застарілого обладнання та програмного забезпечення для всебічної інтенсифікації праці співробітників Книжкової палати, поліпшення якості її продукції та послуг.
Локальна комп’ютерна мережа Палати налічує 60 робочих станцій, з яких 21 випуску 1997—1998 років, ще 16 випуску 2000—2003 років. Усі вони потребують заміни. Крім того, необхідно замінити Інтернет-сервер випуску 1997 року і розширити мережу на шість робочих станцій.
Бібліографічне програмне забезпечення ProCite, яке Книжкова палата використовує 10 років, не є мережевим, застаріло і не дозволяє конвертувати записи з баз даних в міжнародні комунікативні формати. Книжкова палата потребує заміни бібліографічного програмного забезпечення на більш сучасне, яке підтримується і оновлюється компанією-розробником. Таким вимогам відповідає програмне забезпечення MAPK-SQL, яке складається з декількох модулів, що забезпечать Книжковій палаті виконання не лише функції накопичення бібліографічних баз даних в режимі мережевого доступу на веб-сайті Книжкової палати, а й функції провайдера баз даних за допомогою протоколу Z39.50.
Технічна модернізація ЛКМ дасть можливість оперативно поповнювати електронний каталог та обмінюватися інформацією з усіма бібліотеками не тільки на паперових носіях інформації, а й на електронних.
2. Технічне переоснащення і реконструкція книгосховища
Незадовільними є умови зберігання унікального фонду Книжкової палати — Документальної пам’яті України. В приміщеннях книгосховища не підтримується оптимальна температура і вологість повітря, що призводить до передчасного руйнування видань.
Для забезпечення належних умов зберігання фонду необхідно здійснити технічний огляд будівлі та інженерних мереж зі складанням технічного паспорту. На його підставі провести капітальний ремонт будівлі книгосховища і реконструкцію систем:
— кондиціювання;
— електропостачання;
— газового пожежогасіння.
Також необхідно провести ревізію та ремонт:
— охоронної сигналізації;
— пожежної сигналізації;
— системи водяного пожежогасіння.
Розділ ІІІ. Проектування й будівництво нового книгосховища
Інформаційно-бібліографічний ресурс книгосховища Книжкової палати України є страховим фондом країни і зосереджує в собі всі види друкованої продукції, що видана на території України з 1917 року.
У 1989 році в Києві здано в експлуатацію нове приміщення Книжкової палати України з книгосховищем на 12 млн одиниць зберігання. Уже сьогодні обсяг фондів Державного архіву друку Книжкової палати становить понад 13,069 млн одиниць зберігання. Через два—три роки виникне проблема дефіциту площі для зберігання друкованої продукції, тому необхідно розпочати проектно-пошукові роботи, розроблення проектно-кошторисної документації, і в подальшому, будівництво згідно з проектом другої черги дев’ятиповерхової (дев’ять поверхів + технічний) будівлі книгосховища на 12 млн одиниць зберігання.
Рішенням Київської міської ради народних депутатів від 15.01.1979 № 55/8 Держкомвидаву Української РСР під будівництво Книжкової палати було виділено земельну ділянку, зокрема і для другої черги книгосховища.
Київська міська рада на Х сесії IV скликання (рішення від 07.07.2005 № 616/3192) ухвалила: "Затвердити проект відведення земельної ділянки Книжковій палаті України для експлуатації та обслуговування будівель і споруд Книжкової палати на просп. Юрія Гагаріна, 27 у Деснянському районі м. Києва". Площа земельної ділянки 0,729 га.
Передпроектні пропозиції і технічне завдання на проектування розроблені. Основний обсяг блоку книгосховища займатиме Державний архів друку, оснащений системою кондиціювання повітря і повітряним опаленням. Крім того, в ньому повинні бути розміщені система хімічного пожежогасіння, зал каталогів. У підвалі блоку книгосховища будуть розміщені приміщення для інженерного обладнання: кондиціонери, теплопункт, електрощитова, система пожежної і охоронної сигналізації.
При розробленні проекту будівництва другої черги Книжкової палати України мають бути враховані такі фактори:
1) Державний архів друку на сьогодні має фонд, що за кількістю одиниць зберігання перевищує проектні показники.
2) Тенденція до збільшення випуску друкованої продукції видавництвами і видавничими організаціями України.
3) Розвиток електронних засобів передавання інформації, зокрема випуск електронних і комбінованих видань на носіях різного типу та особливості їхнього зберігання.
4) Комп’ютеризація бібліографічних процесів, що передбачає закупівлю і монтаж нової техніки і перегляд нормативів площ для робочих місць.
5) Технічне переоснащення Державного архіву друку.
6) Необхідність створення нових структурних підрозділів і організація робочих місць для забезпечення у повному обсязі виконання Книжковою палатою України своїх функцій у відповідності з Законом України "Про видавничу справу", а саме:
— консервації та реставрації друкованих документів з відповідною матеріально-технічною базою;
— бібліометричних методів визначення пріоритетних напрямів і рівнів розвитку наукових досліджень;
— розроблення та експлуатації баз даних і мереж бібліографічної інформації;
7) Виконання Книжковою палатою України функцій міжгалузевого науково-інформаційного і бібліографічного центру, що забезпечує бібліотеки, наукові, інформаційні установи бібліографічною та повнотекстовою інформацією в електронному вигляді.
8) Створення сучасної книготорговельної служби для нагляду, збирання, систематизації, оперативного опрацювання і публікації статистичної інформації на різних етапах проходження асортименту книжкової продукції через канали книготоргівлі.
Розділ ІV. Переведення видань на електронні носії та організація обслуговування електронними документами (ЕД)
1. Стан справ у сфері організації прийому, опрацювання і зберігання ЕД
Для забезпечення збереження документів і подальшого їх використання, зокрема й тих, що мають важливе історичне значення, широке застосування отримали технології переведення їх з паперових на інші носії інформації. Не так давно для створення страхового фонду використовувалась технологія мікрофільмування. Проте в останні десять років комп’ютерна техніка отримала настільки широке поширення, що стала застосовуватися для збереження цифрових копій архівних документів і забезпечення доступу до них. Для цього використовуються оптичні диски й інші носії інформації. Архіви, оснащені сучасною комп’ютерною технікою, все більше переходять на використання технології оцифровки фондів для збереження й розповсюдження їх у вигляді ЕД.
Значна частина архівістів й архівних закладів не тільки в Україні, а й за її межами мало переймаються проблемами створення, прийому й опрацювання ЕД. Водночас зростає занепокоєння архівістів: який вплив матиме на архіви революція в галузі інформаційних технологій (ІТ) — в частині створення електронних документів; які зміни відбудуться в архівних методах і функціях у майбутньому?
Надійність сучасних машинних носіїв оцінюється не дуже високо. Передбачуваний строк їх гарантованої схоронності обчислюється лише кількома десятиліттями. Але ще гірше, що засоби відтворення мають властивість застарівати швидше, ніж робляться непридатними самі носії. Ринок комп'ютерної техніки оновлюється приблизно кожні три роки, а упродовж 10—15 років застарілі комп'ютери практично повністю зникнуть. Тому навіть диск, який добре зберігся, через кілька десятиліть просто ніде буде відтворити.
Сьогодні ніхто у світі, мабуть, не має уявлення, у який спосіб буде забезпечуватися доступ до створюваних сьогодні ЕД. Проте це не означає, що їх можна залишити напризволяще до з'ясування ситуації. Навпаки, саме в цій ситуації роль архівістів стає виключно важливою. Їх обов'язок — прийняти всі можливі заходи для запобігання втрати цих документів. На першому етапі збереження документів буде підтримуватися шляхом перетворення даних під вимоги нових програмно-апаратних платформ.
Для архівного зберігання цифрової інформації спеціалісти пропонують різні підходи.
Перший з них — зберігання ЕД за місцем їх створення, у тих організаціях, яким ці документи належать. Передбачається, що при періодичному удосконаленні своїх інформаційних технологій такі організації зможуть перетворювати у відповідності з новими вимогами і архівну інформацію. При цьому державні архіви зобов'язані забезпечити тільки облік документів і контроль за їх збереженням. Цей підхід застосовують в країнах з сильними традиціями законослухняності, виконавчої дисципліни і відповідальності перед майбутніми поколіннями.
Проте підтримка ЕД у доступному стані вимагає постійної турботи: контролю фізичного стану носіїв, регулярної конвертації (перезапису на інший тип носія і/чи у файл іншого типу) і міграції даних (переносу в інше інформаційне середовище, зокрема під нові операційні системи). Організації, які створюють документи, далеко не завжди мають можливість (а іноді й бажання) проявляти таку турботу по відношенню до документів, безпосередня необхідність в яких відпала. Такий підхід в організаціях, де рівень суспільної свідомості недостатній, неминуче призведе до загибелі документів, і ніякий контроль з боку архівних організацій не зможу цьому запобігти.
Другий можливий підхід — це створення в звичайних державних архівах підрозділів зі збереження ЕД. Такий підхід виправданий тільки в багатих країнах з сильною економікою, тому що він дуже дорого коштує. В умовах постійної зміни інформаційних технологій, програмного забезпечення і носіїв інформації необхідні такі самі постійні витрати на технічне переобладнання архівів і навчання персоналу. Між цим архівна галузь майже в будь-якій країні традиційно є однією з найменш фінансованих. Розпорошення наявних засобів на кілька об'єктів у такій ситуації безперспективно.
Третій підхід — створення спеціалізованого архіву, який би зберігав всі ЕД. Такий підхід годиться для будь-якої країни, до того ж його можна поєднувати з будь-яким з двох попередніх. Організація такого архіву дає можливість створювати розподілену систему, що забезпечує віддалений доступ за допомогою телекомунікаційних засобів зв'язку до ЕД, прийнятих на зберігання, а також ЕД, створюваних цим архівом.
Безумовно, існує безліч проблем, пов'язаних зі створенням та використанням ЕД. Насамперед, необхідно постійно відслідковувати тенденції в розвитку інформаційних технологій, періодично вирішувати проблеми, пов'язані із старінням програмного забезпечення і машинних носіїв, приймати заходи із захисту інформації і авторського права, підтримувати у робочому стані автоматизовану систему архіву, а також знайти відповіді на запитання : якими способами зберігати електронні дані, які конкретно дані зберігати, як забезпечити можливості їхнього пошуку і використання через 100—500 років.
Передбачається, що головна турбота зі збереження ЕД в недалекому майбутньому повинна стати прерогативою спеціалізованого архівного центру, який має статус не архіву, а науково-дослідної установи.
Крім постійного зберігання ЕД, спеціалізований архівний центр має надавати широкий спектр інформаційних послуг, а також конвертацію даних замовника на визначені види носіїв.
Незважаючи на розповсюджену думку, що збереження документів у цифровій формі буде дешевшим і простішим для доступу, аналіз витрат під час експериментів зі збереження ЕД підлягає вивченню.
2. Переведення друкованих видань 1917—1940-х років на електронні носії
Державний архів друку Книжкової палати має аналогічні проблеми зі створення, отримання, збереження і розповсюдження ЕД. Для вирішення більшості проблем слід насамперед розробити "Положення про архівну службу електронних документів Книжкової палати України". Положення повинно мати розділи: основні завдання архіву ЕД, його функції, права, організація роботи і склад документів.
Електронні документи можуть бути двох видів: ЕД, що приймаються на зберігання від видавництв (електронні книги, журнали тощо); ЕД, створені в Палаті для збереження документів, в першу чергу тих, що знаходяться в поганому стані і не підлягають видачі для наукових досліджень.
Для роботи з перенесення на машинні носії інформації окремих масивів документів передбачається розроблення проекту оцифровки документів під загальною назвою "Документальна пам’ять України".
Книжкова палата України одна з не багатьох наукових установ, що допомагає науковцям та спеціалістам різних галузей встановити факти історичного минулого нашої країни. Особливо великим попитом користується інформація про довоєнні видання, майже 90 відсотків усіх користувачів інформації цікавлять саме ці видання. Нагальною проблемою на сьогодні стало питання переведення довоєнних видань на електронні носії, і залучення історичних архівних джерел до наукового обігу, оскільки значна частина матеріалів 1917—1940-х років існує лише в одному примірнику в Державному архіві друку. Кількість назв довоєнних видань становить: книг ― 104,522; річних підшивок газет ― 17,075; журналів ― 6,376. Саме ці видання передбачено на першому етапі перевести на електронні носії.
Переведення друкованих видань на електронні носії дає змогу створити максимально повну і зручну в користуванні систему взаємопов'язаної багатоаспектної довідкової інформації про склад і зміст фонду і проблему її швидкого надання через відповідні комунікаційні засоби.
Розділ V. Розвиток міжгалузевого науково-інформаційного і бібліографічного центру
Центр має здійснювати:
— координацію галузевих програм;
— сприяння взаємодії державних і громадських органів управління галузями книжкової справи;
— централізована каталогізація видань з електронною доставкою документів;
— інтегрування системи бібліографічного і статистичного обліку в загальнонаціональну і Міжнародну інформаційну систему із застосуванням міжнародних комунікативних форматів;
— розвиток довідково-бібліографічного обслуговування;
— розвиток інформаційного обслуговування з використанням документів електронного архіву;
— виконання функції консультативного органу з питань підготовки і випуску видань;
— централізовану сертифікацію книжкових друкованих та електронних видань;
— методичне забезпечення видавничої та суміжних галузей.
© Книжкова палата України, 2012